ЛО́СКОТНО, ЛО́СКІТНО

ЛО́СКОТНО, ЛО́СКІТНО. Присл. до ло́скотний, ло́скітний. Стою між тоненьким і довгим віттям… Воно лоскотно торкає чоло (М. Ол., Чуєш.., 1959, 58); Лоскітно пахло в пасіці медом; Вони вийшли з машини. І одразу почули, як лоскітно й хвилююче пахне земля. Пахне талим снігом і першим дощем (Кучер, Трудна любов, 1960, 552); Радість лоскотно тече Хлопцеві у груди (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 138); // у знач. присудк. сл. [Василь:] Оце тільки зараз, як згадав про неї, то ніби трохи защеміло і лоскотно стало в грудях (Кроп., II, 1958, 116); Так гарно лоскітно їй усій, аж засміятися хочеться (Гончар, II, 1959, 252). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 549.